###Донбасу не любити не можна. Мандрівка-спогад з Азова до Луганська, з Луганська до Донецька ###

«Народе мій, до тебе я ще верну.
Як в смерті обернуся до життя»
(Василь Стус)

То було зовсім недавно. То були часи, коли про існування «юговостока» знала лише хвора уява депутата-українофоба Царьова і групи його посіпак. Тоді люди могли жити футболом. То був серпень 2013-го. Волею календаря відразу три матчі четвертого туру попереднього чемпіонату відбувалися впродовж трьох днів у сусідніх містах Сходу нашої держави. У п'ятницю в Маріуполі грали «Іллічівець» та «Карпати», в суботу у Луганську зустрічалися «Зоря» і «Металіст», а в неділю у Донецьку відбувалося Класичне дербі.

Сприйняв для себе нагоду поїхати у цей виїзд, наче певний експеримент, який дозволяв визначити, наскільки легко футбольному туристові мандрувати сусідніми містами, які приймають поєдинки елітного дивізіону. Така думка виникла за рік до того, під час перебування в німецькому Дюссельдорфі. Тоді, ознайомившись з частотою руху поїздів і швидкістю їхнього пересування в усіх напрямках, дійшов висновку, що бажаючий може сміливо відвідувати по три-чотири поєдинки Бундесліги щотуру. При цьому переїзди не повинні ставати виснажливим випробовуванням з тривалими поїздками у повільних нічних потягах чи автобусах, з двома крайнощами – протяги від допотопних кондиціонерів чи лазня в разі їхньої відсутності.

Меморіальна дошка на честь Василя Стуса біля входу до філологічного факультету ДНУ

Тож – наш досвід. Досвід подорожі тим Донбасом, яким він був до терористичної окупації найманцями сусідньої держави.

Дорога з Києва до Маріуполя торік коштувала 148 гривень за місце у плацкартному вагоні. Відправлення – 17:00, прибуття – 9:15. 16 годин і 15 хвилин у дорозі. Вже непогано. Готельний номер бронюю заздалегідь. Номер у «Туристі» вабить не стільки ціною (200 гривень), скільки розміщенням. Жіночий голос по іншу сторону телефонного дроту сповіщає, що знаходиться готель на узбережжі Азовського моря, в десяти хвилинах ходи від центру і півгодини – від стадіону «Іллічівець». Вірю на слово, хоча ледь прибувши, відразу переконуюся, що від центру хода пішки займає 20 хвилин. Про стадіон – тема окремої розмови.

Море справді поряд, достатньо прогулятися затишним сквериком і перейти пішоходним мостом через залізничні колії. Людей на пляжі не надто багато. Щоправда, попереджувальні таблички про заборону купання через небезпеку підхопити вірусні захворювання діють не на всіх. На вулиці ж спека. Вода у морі тепла, але прозорою її не назвеш. То й не дивно, адже щоб зайти у воду бодай по пояс, треба здійснити прогулянку метрів на 50 від берега.