###Все заради боротьби. Тактичний аналіз матчу Іллічівець - Волинь ###
Микола Павлов давно є прихильником дисциплінованого футболу з ухилом на оборону, гра будується завдяки хорошій фізичній готовності та руху гравців, компактно позаду з кількісно за лінією м'яча не менше шести. Такий підхід, з одного боку, дозволяє в якійсь мірі компенсувати недостатню індивідуальну майстерність виконавців, але з іншого недостатня кількість гравців, що активно ведуть наступальні дії, обмежує варіативність розвитку атак, як наслідок, футболістам досить важко прогресувати та виходити на новий рівень. Щодо формації, то переважно Микола Петрович віддає перевагу грі з одним форвардом, де атакуючий півзахисник працює досить низько біля двох опорних півзахисників з перебудовую на захист «4-5-1» або «4-4-2».
Нічого не став змінювати наставник і в грі проти «Волині». В воротах розташувався Євген Гальчук, в центрі захисту грали Іван Ордець і Микола Іщенко, справа – Богдан Бутко, на протилежному фланзі працював Артем Путівцев. В опорній зоні – Олексій Довгий і Дмитро Гречишкін. Над ними трішки вище – Андрій Тотовицький, який до перерви розташовувався трішки вище в формації «4-4-2» в захисті, а в другому таймі працював під форвардом, більше насичуючи центральну частину поля. Кулач грав в позиції центрального нападника, а на флангах два вінгера – Таргамадзе справа, Чурко зліва.
Дмитру Гречишкіну важко буде доводити свій рівень кваліфікації в Маріуполі, якщо він планує згодом повернутись в «Шахтар». По-перше, система гри Павлова і Луческу кардинально відрізняються, для Мірчі Луческу в опорній зоні необхідний гравець, який вдало буде направляти атаки гірників, змінюючи вектор атак команди, володіти навиком першого загострюючого пасу, в Павлова, як вище сказано, шість гравців перебувають за лінією м'яча, а головне - «Іллічівець» практично не працює в позиційну атаку, погано контролює м'яч, відповідно і функції Дмитра більше зосередженні на покритті зон футбольного поля і роботі без м'яча.
Отримати навики розвитку атак, вміння швидко змінювати вектор атак можна було б в командах, які намагаються диктувати свої умови на футбольному полі. В системі Павлова Дмитро навряд чи зможе прогресувати в цьому напрямку. Тай загалом «Іллічівець» і «Шахтар» команди, які перебувають не просто на різних рівнях, а яких розділяє декілька рівнів, тому навіть ставши виконавцем, на якому буде будуватись гра команди, через різницю підходів наставників практично не можливо досягнути необхідного класу для команди рівня «Шахтаря». Схоже на те, що і сам Дмитро усвідомлює цю ситуацію, чимось іншим пояснити його гру проти «Волині» важко. Гравець, який грав в Лізі Чемпіонів і за збірну країни, нічим не виділявся на фоні решти виконавців «Іллічівця», а місцями виглядав гірше свого партнера по центру поля.
Формації команд
«Волинь» Віталія Кварцяного теж дуже обмежена команда з огляду на вміння вести позиційний напад та кількість тактичних засобів щодо гри в атаці. Як і «Іллічівець», для лучан першочергове значення має рух та об'єм роботи футболістів на футбольному полі, нав'язування боротьби на всіх ділянках поля. Використовується звична на перший погляд тактична схема «4-2-3-1», але з огляду на рух гравців дії команди радше не можна вписати в одну тактичну систему, гра «Волині» в захисті носить зонно-персональний характер, навіть більше персональний. Хоча Кварцяний вибудовує позаду чотири в лінію, в середині гравці багато уваги приділяють персональній опіці, постійно шукаючи свого опонента.
Жорстка персональна опіка кожного гравця суперника в середній частині поля фактично не використовується європейськими командами, але подобається нам такий підхід чи ні, до поки він буде приносити результат, він має право на життя. Хоча і тут маємо сказати, що в даному випадку розраховувати на прогрес футболістів важко, вони обмежені своїм опонентом, мало думають на полі, а з огляду на те, що футбол рухається в сторону не тільки збільшення швидкості, компактності, алей швидкості прийняття рішень, як в атаках, так і в захисті, то структура гри Кварцяного явно не сприяє індивідуальному росту майстерності футболістів.
Крім цього цей тип захисту є дуже енергозатратним, і навряд чи дозволяє проводити велику кількість матчів на певному рівні. Тут неминучі спади в формі і як наслідок зменшення об'єму роботи, що для «Волині» має вирішальне значення. Також варто сказати, що навіть за умов хорошого фізичного стану гравців сама система має явні недоліки. Суперники, які перебувають під опікою, можуть зміститись з флангу в центр чи навпаки, відтягуючи за собою гравців, що працюють проти них персонально, і тим самим відкрити простір для своїх партнерів по команді.
В даному матчі зміщення Таргамадзе до центру неодноразово відкривало простір на фланзі для Богдана Бутка, який безперешкодно міг виконувати кроси в штрафний майданчик лучан, адже гравці захисту «Волині», переслідуючи своїх опонентів, не встигали закривати цю зону. Загалом, настільки сильно зорієнтований персональний захист утворює хибне відчуття компактності, але якщо гравці не встигають перебудуватись чи програють індивідуальні єдиноборства, то перед суперником з'являється надто багато вільного простору.
Вже в середині першого тайму стали помітні розриви між лініями гостей, які були наслідком персоналізації захисту. Намагання Матея і Скоби щільно зіграти з своїми опонентами Довгим, Гречишкіним чи в залежності по ситуації з Тотовицьким утворювали простір між лінією півзахисту і захисту. «Іллічівець» за гру отримав шість (!) ситуацій п'ять проти чотирьох, чи чотири проти трьох гравців Волині, які були викликані розривами в лініях. Лише двічі це стало наслідком індивідуальних дій (в першому таймі Таргамадзе і по перерві Чурка), але з шести таких ситуацій, жодна не була доведена до удару по воротах Кічака. З однієї сторони ці ситуації стали наслідком більш вдалого розташування господарів поля, що дозволяло їм використовувати позиційні помилки лучан. Але не лише брак індивідуальної майстерності не дозволяв маріупольцям доводити ці ситуації до ударів, але й відсутність розуміння куди необхідно рухатись, володіючи чисельною перевагою на чужій половині поля в швидких атаках.
Ще в першому таймі Володимир Дикий провів вимушену заміну - замість травмованого Еріка Бікфалві вийшов Редван Мемешев. Бабатунде змістився в середину, а Редван зайняв місце лівого вінгера. Ерік не давав такого руху, як Бабатунде, але він був розташований глибше на полі і намагався шукати вільні зони в захисті суперників. Стосовно Мемешева, то як і в випадку з Гречишкіним маємо сказати, що сама система гри Кварцяного, постійні силові єдиноборства і робота виключно по флангу обмежує ріст Редвана. Не маючи простору, де він міг би продемонструвати свої швидкісні дані, плюс відсутність роботи в трійках на флангах на збільшення чисельно кількості гравців в окремій ділянці поля, скоротили весь його потенціал до ведення силових єдиноборств з Бутком, які він програв, що і стало приводом до його заміни на Немчанінова, гравця більш фізично сильного.
В цілому по цій грі перемогла команда, яка виграла боротьбу на футбольному полі і виконала більший об'єм роботи. Також можна ще додати, що саме в господарів поля були передумови для проведення швидких контратак, яких не було в «Волині».
Підсумки
Сама гра залишила по собі негативне враження, напевне такі матчі відображають середній рівень українського чемпіонату, коли зустрічаються дві команди, які просто не здатні вести позиційний напад. Якщо господарі поля ще намагались місцями виходити в атаку через короткий пас, то в «Волині» брак передач нівелював фактично будь-які спроби позиційного нападу. І напевне такі матчі дають зрозуміти вболівальнику, що немає ніякої сенсації в тому, що кожного року наш представник в єврокубках вилітає від середніх клубів Албанії чи Норвегії.
